Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
 |
Сергій Бурлаков, суддя Верховного Суду, член Вищої ради правосуддя, к.ю.н. |
Ця стаття не є офіційною позицією Вищої ради правосуддя
або Верховного Суду, а є спробою автора виразити свої думки
і відкрити публічну дискусію з окреслених питань
Однією з підстав, за якою суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності, є допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема, в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.
Разом з тим на практиці перед дисциплінарним органом дуже часто постає запитання: чи завжди порушення правил суддівської етики тягне дисциплінарну відповідальність судді?
Ще більше запитань виникає при аналізі статистичних даних Вищої ради правосуддя. Так, в таблиці 1 продемонстровано співвідношення рішень Дисциплінарних палат Вищої ради правосуддя про порушення дисциплінарних справ та рішень Дисциплінарних палат Вищої ради правосуддя про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (за всіма видами дисциплінарних проступків).
Таблиця 1
Співвідношення рішень ДП ВРП про порушення дисциплінарних справ
та рішень ДП ВРП про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності
(за всіма видами дисциплінарних проступків)
У таблиці 2 показана динаміка кількості суддів притягнутих до дисциплінарної відповідальності за видами дисциплінарних стягнень.
Таблиця 2
Кількість суддів, притягнутих до дисциплінарної відповідальності
(за видами дисциплінарних стягнень)
Показовою є динаміка ухвалених Дисциплінарними палатами Вищої ради правосуддя у період з 2020 року – 1 півріччя 2025 року рішень про відкриття дисциплінарних справ щодо суддів та про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності з розмежуванням за видами застосованих дисциплінарних стягнень (у розрізі підстави дисциплінарної відповідальності, визначеної пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Так, у таблиці 3 показано співвідношення рішень Дисциплінарних палат Вищої ради правосуддя про порушення дисциплінарних справ та рішень Дисциплінарних справ Вищої ради правосуддя про притягнення судді (пункт 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Таблиця 3
Співвідношення рішень Дисциплінарних палат Вищої ради правосуддя
про порушення дисциплінарних справ та рішень Дисциплінарних справ
Вищої ради правосуддя про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності
(пункт 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)
У таблиці 4 наведені відомості про кількість суддів, притягнутих до дисциплінарної відповідальності на підставі пункт 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (за видами дисциплінарних стягнень) в період з 2020 до 1 півріччя 2025 року.
Таблиця 4
Кількість суддів, притягнутих до дисциплінарної відповідальності
на підставі пункт 3 частини першої статті 106 Закону України
«Про судоустрій і статус суддів» (за видами дисциплінарних стягнень)
Перейдемо від цифр і статистики до суті проблеми.
Стаття 4 Кодексу суддівської етики встановлює засаду, відповідно до якої порушення правил етичної поведінки, встановлених названим Кодексом, не можуть самі по собі застосовуватися як підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Формула «порушення правил етичної поведінки не можуть самі по собі застосовуватися як підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності» випливає з пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, оскільки виключно законами України визначаються діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
У пункті 45 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЄС) зазначено, що стандарти професійної поведінки відрізняються від законодавчих та дисциплінарних правил. Стандарти професійної поведінки визначають здатність суддівської професії виконувати свої функції згідно з цінностями, які відповідають суспільним очікуванням, але водночас з наданими цій професії владними повноваженнями. Це є стандарти саморегулювання, які підтверджують, що застосування права не є механічною справою, а передбачає справжні дискреційні повноваження та покладає на суддю відповідальність перед собою та перед громадянами. Деталізуючи свій попередній висновок, КРЄС у пункті 10 Висновку № 27 (2024) про дисциплінарну відповідальність суддів констатувала, що повноваження судді пов’язані з цінностями істини, справедливості, чесності та свободи. Судді повинні виконувати свої обов’язки відповідно до найвищих стандартів професійної поведінки, щоб виконувати свою конституційну роль. Наслідком того, що суспільство наділило судову владу такими широкими повноваженнями, є те, що повинні існувати певні засоби притягнення суддів до відповідальності.
У пункті 60 Висновку № 3 (2002), відповідаючи на запитання «за яку поведінку суддя має притягатися до дисциплінарної відповідальності?», КРЄС зазначає, що некоректною є кореляція випадків порушення належних професійних стандартів з неналежною поведінкою, що потенційно може призвести до дисциплінарних санкцій. Професійні стандарти, які розглядались у першій частині цього Висновку, є найкращим прикладом поведінки, до якого всі судді повинні прагнути та який вони повинні розвивати. Порівняння цих стандартів з неналежною поведінкою, яка веде до дисциплінарного провадження, перешкоджатиме майбутньому розвитку таких стандартів та призведе до неправильного розуміння їхньої мети. Щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим, тобто підставою для розслідування не може бути просте недотримання професійних стандартів, викладених у правилах поведінки.
Настанови КРЄС про некоректність співвідношення порушення професійних стандартів з неналежною поведінкою, що потенційно може призвести до дисциплінарних санкцій, витримали випробування часом і через 22 роки з моменту підготування Висновку № 3 (2002) підтверджені та деталізовані у Висновку № 27 (2024) КРЄС про дисциплінарну відповідальність суддів, що свідчить про їх актуальність і на цей час.
Пункт 27 Висновку № 27 (2024) КРЄС констатує, що нечіткі положення (такі як «порушення присяги» або «неетична поведінка») піддаються надмірно широкому тлумаченню та зловживанням, що може бути небезпечним для незалежності суддів.
Так, відповідно до пункту 30 Висновку № 27 (2024) КРЄС етичні стандарти слід чітко відрізняти від неправомірної поведінки, яка виправдовує дисциплінарні санкції. Оскільки мета етичного кодексу відрізняється від мети, що досягається за допомогою дисциплінарної процедури, етичний кодекс не повинен використовуватися як інструмент дисциплінарного впливу на суддів. Там, де етичні стандарти та професійні правила поведінки збігаються щодо позасудової поведінки, яка потенційно може підірвати довіру громадськості до судової влади, пороговий критерій допомагає розмежувати поведінку, яка є неетичною, та поведінку, яка повинна підлягати дисциплінарній відповідальності.
Загалом етику можна охарактеризувати як установлену сукупність писаних або неписаних правил поведінки соціальної або професійної групи осіб. Оскільки кодекси професійної етики ухвалюють своїм колегіальним рішенням відповідні представницькі органи (наприклад, з’їзди суддів України, адвокатів, учені ради наукових установ тощо), то це є етичними корпоративними правилами, які добровільно приймають представники певної професії або соціальної групи. Саме тому порушення правил етичної поведінки не можуть самі по собі застосовуватися як підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
У пунктах 13, 14 Рекомендацій, наданих у Висновку № 27 (2024) КРЄС, визначено, що необхідно встановити пороговий критерій для розмежування неправомірної поведінки, яка потенційно виправдовує накладення дисциплінарних санкцій, від інших форм неналежної поведінки. Етичні стандарти слід чітко відрізняти від неправомірної поведінки, яка виправдовує дисциплінарні санкції.
У пункті 28 Висновку № 27 (2024) КРЄС застерігає від обґрунтування підстав дисциплінарної відповідальності суддів посиланням на репутацію судової влади за винятком випадків, коли це має на меті посилання на авторитет судової влади та довіру суспільства до неї. Підстави для дисциплінарної відповідальності суддів повинні стосуватися суддівської поведінки, яка суперечить одній з основних цінностей, закріплених у Конвенції про захист прав людина та основоположних свобод: незалежності, неупередженості, доброчесності, чесності, рівності, недискримінації, компетентності та старанності.
Відповідно до пункту 18 Великої хартії суддів (Основоположні принципи), прийнятої Консультативною радою європейських суддів на 11-му Пленарному засіданні (Страсбург, 17 – 19 листопада 2010 року), у своїх діях судді повинні керуватися деонтологічними принципами, які відрізняються від дисциплінарних правил.
У пунктах 6, 7 Висновків Першої експертної комісії Міжнародної асоціації суддів «Правила етичної поведінки суддів, їх застосування та дотримання» (Валль де Браво, 31 жовтня – 4 листопада 2004 року) зазначено, що не слід плутати принципи етики та дисциплінарні правила поведінки суддів. Навпаки, потрібно визнати, що етичні принципи походять з професійного досвіду всіх суддів і закріплюються для того, щоб підвищити рівень правосуддя в цілому і сприяти розумінню роботи суду. Принципи етики також допомагають розвитку суддівської культури, яка сприяє суспільному порозумінню. Писане правило етики має бути підготовлене та/або прийняте судовими органами.
У Рекомендаціях щодо незалежності судочинства та підзвітності суддів (Варшавські рекомендації) 2023 року зауважено, що закони та підзаконні акти, що визначають дисциплінарні проступки та санкції за їх вчинення, слід чітко відрізняти від кодексів етики. Попри взаємозв’язок між ними, правила етики не мають використовуватися як підстава для дисциплінарного провадження, а органи, які здійснюють нагляд за порушеннями етичних норм, мають бути відокремлені від органів, уповноважених розглядати дисциплінарну справу.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) у пункті 16 Висновку щодо проєкту Кодексу суддівської етики Республіки Таджикистан зазначила, що кодекс етики не повинен застосовуватися як пряма підстава для критики чи дисциплінарних санкцій.
У пункті 30 зазначеного Висновку Венеційська Комісія зауважила, що кодекси поведінки зазвичай спрямовані на утвердження високих професійних стандартів і самі по собі не повинні призводити до санкцій (крім іншого, до звільнення з посади або до виключення окремої особи з конкретної професії). На думку КРЄС, «… принципи поведінки повинні залишатися незалежними від дисциплінарних правил, які застосовуються до суддів, у тому сенсі, що недотримання одного з таких принципів не повинно становити саме собою дисциплінарне порушення або цивільне чи кримінальне правопорушення». Ці принципи повинні передбачати загальні правила, рекомендації чи стандарти належної поведінки, які покликані визначати діяльність суддів, які допомагають урегулювати питання професійної етики, що забезпечують суддям самостійність під час ухвалення рішень, а не розглядаються як юридичні положення, що мають зобов’язальну силу. Завдання кодексу етики докорінно відрізняється від завдань, переслідуваних дисциплінарними процедурами, та його використання як дисциплінарного інструменту може негативно позначитися на незалежності судової влади.
Отже, установлене у статті 4 Кодексу суддівської етики загальне правило, відповідно до якого порушення правил етичної поведінки, встановлених цим Кодексом, не можуть самі по собі застосовуватися як підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, відповідає рекомендаціям міжнародних організацій, які визначають основоположні засади врегулювання питань суддівської етики.
Водночас змістовий аналіз тексту статті 4 Кодексу суддівської етики та вжитої у ній конструкції «самі по собі» дає підстави стверджувати, що правило про неможливість застосування порушення правил етичної поведінки, встановлених Кодексом суддівської етики, як підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не є абсолютним і за їх порушення, як видається, за певних умов чи обставин суддю може бути піддано дисциплінарному стягненню. Проте Кодекс суддівської етики відповідних умов та обставин не визначають, що загалом відповідає рекомендаціям КРЄС, згідно з якими принципи поведінки повинні залишатися незалежними від дисциплінарних правил, а кодекс етики не повинен застосовуватися як пряма підстава для критики чи дисциплінарних санкцій.
Відповідаючи на цілком логічне запитання, чи дійсно і за яких умов суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за порушення правил етичної поведінки, встановлених Кодексом суддівської етики, необхідно зазначити, що певна взаємодія між принципами етичної поведінки та принципами дисциплінарних норм існуватиме завжди.
Для того, щоб уникнути посягання на незалежність окремого судді на основі загальних, а іноді й туманних положень кодексу етики, санкції повинні ґрунтуватися на положеннях закону, бути пропорційними та застосовуватися як останній захід у відповідь на неодноразові неетичні вчинки судді (пункт 31 Висновку Венеційської Комісії № 739/2013).
Європейська асоціація суддів у пункті 2 Резолюції стосовно ситуації в Україні у сфері дисциплінарної відповідальності суддів (Тронхейм, 27 вересня 2007 року) наголошує, що суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності лише у випадках, коли мала місце не гідна його звання поведінка, наслідки якої є настільки серйозними і жахливими, що потребують накладення дисциплінарних стягнень.
За змістом пункту 77 Висновку № 3 (2002) КРЄС у кожній країні закон або базові правові положення, які застосовуються до суддів, повинні визначати в найточнішому формулюванні ті порушення, які можуть призвести до застосування дисциплінарних санкцій.
У пункті 30 Висновку № 27 (2024) КРЄС повторює, що дисциплінарні санкції повинні бути чітко визначені в законі, легкодоступні та перераховані у вичерпному переліку. При прийнятті рішення слід керуватися принципом пропорційності. Він вимагає дотримання балансу між серйозністю правопорушення та його наслідками з одного боку і якістю та розміром стягнення з іншого.
Ураховуючи рекомендації міжнародних інституцій, підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності були визначені в частині першій статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до зазначеної норми суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав, установлених у частині першій статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за наявності складу дисциплінарного проступку.
Порівняльний аналіз визначених у частині першій статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підстав дисциплінарної відповідальності судді та правил етичної поведінки, встановлених Кодексом суддівської етики, свідчить про наявність визначених законом підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, які: а) тією чи іншою мірою корелюються з правилами етичної поведінки судді, визначеними відповідною статтею Кодексу суддівської етики або частиною відповідної статті; б) пов’язують можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за недотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки без вказівки на конкретні, визначені Кодексом суддівської етики, правила етичної поведінки судді.
Прикладом визначених законом підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, які тією чи іншою мірою корелюються з правилами етичної поведінки судді, визначеними відповідною статтею Кодексу суддівської етики або частиною відповідної статті, є:
Можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за недотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки без вказівки на конкретні, визначені Кодексом суддівської етики, правила етичної поведінки судді передбачена пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якого суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема, в питаннях дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.
Пункт 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» стосується поведінки судді, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, і складається з таких аспектів: а) питання моралі, чесності, непідкупності; відповідності способу життя судді його статусу; б) дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; в) прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.
З урахуванням зазначених аспектів недотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, визначено як окрему підставу притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
У контексті статті 4 Кодексу суддівської етики зазначений пункт є особливо важливим, оскільки такий аспект, як прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу, частково корелюється зі статтею 8 Кодексу суддівської етики, відповідно до якої суддя під час здійснення правосуддя у межах та порядку, визначених законом, повинен виявляти тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.
Визначальною особливістю передбаченої пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є не будь-яке порушення норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу, а лише настільки серйозне та кричуще порушення, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.
Водночас необхідно зазначити, що поняття «авторитет правосуддя», «порочить звання судді» не визначені ані в Конституції України, ані в законодавстві про судоустрій, а тому для їх розуміння здебільшого використовуються акти «м’якого права», акти Комітету міністрів Ради Європи, висновки Консультативної ради європейських суддів, рішення Європейського суду з прав людини.
На національному рівні «авторитет правосуддя» розуміється як сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують діяльність з відправлення правосуддя, таких, як справедливість провадження, незалежність правосуддя, безсторонність, публічність, моральність, та які мають вселяти повагу до суду у громадськості в демократичному суспільстві. Під авторитетом судової влади потрібно розуміти як визнання за судовою владою видатних досягнень, здібностей, особливого становища та статусу в державі, так і значення її впливу на довіру осіб до неї. Загальні принципи, що стосуються підтримання авторитету правосуддя, сформульовані в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Моріс проти Франції» (Morice v. France) від 23 квітня 2015 року, заява № 29369/10: авторитет правосуддя» включає в себе поняття того, що суди є і здебільшого сприймаються суспільством як належний майданчик для вирішення правових спорів та встановлення винуватості чи невинуватості особи у кримінальному обвинуваченні, а також ідею, що суспільство в цілому поважає суди і впевнене в їх можливості виконувати зазначені функції.
Тлумачення поняття «порочить звання судді» в національному законодавстві також відсутнє, що дає можливість для його варіативної інтерпретації, адже такою, що порочить звання судді, може визнаватися як поведінка під час виконання професійних обов’язків, так і позасудова поведінка. Враховуючи цей факт, питання, чи дійсно поведінка, яку допустив суддя, порочить звання судді, необхідно вирішувати з урахуванням принципу індивідуалізації дисциплінарної відповідальності у контексті оцінки всіх обставин, які пов’язані із зазначеною поведінкою та які мають значення для вирішення дисциплінарної справи, що узгоджуватиметься з конституційним принципом незалежності судді.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 5.18 постанови від 12 грудня 2024 року у справі № 990SCGC/18/24 зазначила, що аналіз суб’єктивних та об’єктивних ознак дисциплінарного правопорушення дає підстави визначити дисциплінарний проступок судді як винне, протиправне порушення професійних обов’язків або загальновизнаних морально-етичних вимог, які ставляться до судді, що призвело чи могло призвести до негативних наслідків.
Суб’єктивна сторона дисциплінарного проступку, пов’язаного з порушенням суддею правил суддівської етики, передбачає наявність умислу в поведінці судді, свідоме порушення ним установлених законом та морально-етичними нормами вимог, а також настання (об’єктивну можливість настання) негативних наслідків.
Попри всю важливість дотримання суддею стандартів суддівської етики підставою дисциплінарної відповідальності судді може бути не будь-яка поведінка, що свідчить про недотримання суддею норм суддівської етики та стандартів поведінки, а лише та, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.
Якщо в діях (бездіяльності) судді встановлено порушення вимог закону, норми Кодексу суддівської етики є допоміжним інструментом для обґрунтування підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
У пункті 22 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду наголосила, що порушення суддею морально-етичних вимог та стандартів поведінки судді може ставитися йому у провину в контексті притягнення до дисциплінарної відповідальності, якщо вчинок судді настільки ганебний за виміром морально-етичних критеріїв, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя. Застосування такого виміру в кожному конкретному випадку передбачає врахування всіх обставин як щодо вчинку судді, так і щодо його особистості.
У пунктах 129 – 130 постанови від 13 червня 2024 року у справі № 990SCGC/2/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вимагають від дисциплінарного органу та Вищої ради правосуддя (далі – ВРП) як органу, який виконує функцію апеляційної інстанції щодо перегляду рішень Дисциплінарних палат ВРП, наводити у своїх рішеннях про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, склад якого саме дисциплінарного проступку встановлено в діях судді.
Кваліфікація діяння – це точна правова оцінка конкретного діяння, яка полягає у встановленні точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками, визначеними законом. Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені й поставлені у вину суб’єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причинно-наслідковий зв’язок. Настання описаних у законі наслідків є свідченням того, що вони виконують роль обставин, які надають проступку кваліфікованого виду.
Аналіз пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» свідчить про те, що з об’єктивної сторони передбачений цією нормою дисциплінарний проступок є вчиненням суддею діяння, яке полягає в порушенні правил суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.
У постанові від 8 вересня 2022 року (провадження № 11-279сап21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що об’єктивну сторону дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», утворює не будь-яке формальне недотримання суддею тих чи інших нормативних вимог, а лише така поведінка, що порочить звання судді і підриває авторитет правосуддя.
Безумовно, у будь-якому разі зазначені ознаки мають дії чи бездіяльність судді, що демонструють відверте нехтування нормами моралі і права, неповагу до інших громадян і суспільства загалом, недобросовісне використання власного соціального статусу та зумовлених посадою можливостей, поведінка, що викликає негативний суспільний резонанс, компрометує весь суддівський корпус, здатна поставити під сумнів незалежність, неупередженість, об’єктивність правосуддя та підірвати довіру до суду як інституції, покликаної стояти на варті законності і справедливості.
Отже, пункт 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» містить пороговий критерій (фільтр), який дає змогу розмежувати підстави для дисциплінарної відповідальності судді від інших форм порушень правил етичної поведінки. Суть зазначеного критерію полягає в тому, що підставою дисциплінарної відповідальності судді може бути не будь-яка поведінка, що свідчить про недотримання суддею норм суддівської етики та стандартів поведінки, а лише та, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.
Наявність такого критерію відіграє дуже важливу роль, у тому числі в питаннях забезпечення незалежності суддів, та відповідає пункту 13 Рекомендацій, наданих у Висновку № 27 (2024) КРЄС.
Водночас важливо констатувати, що інші визначені Законом України «Про судоустрій і статус суддів» підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, які тією чи іншою мірою корелюються з правилами етичної поведінки судді, визначеними відповідною статтею Кодексу суддівської етики або частиною відповідної статті, не мають чіткого визначеного законом порогового критерію, який розмежовував би дисциплінарні проступки, які потенційно виправдовують накладення дисциплінарних санкцій, від порушень правил етичної поведінки, які відповідно до статті 4 Кодексу суддівської етики не можуть самі по собі застосовуватися як підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Так, у наведених випадках підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності чітко визначені законом, так само як і дисциплінарне провадження здійснюється відповідно до закону. Але за обставин, за яких щодо судді ініціюється дисциплінарне провадження за порушення, які хоч і визначені законом, але відповідні дії водночас є предметом регулювання Кодексу суддівської етики, таке правове регулювання не повною мірою відповідає вимогам пунктів 13, 14 Рекомендацій, наданих у Висновку № 27 (2024) КРЄС, згідно з якими необхідно встановити пороговий критерій для розмежування неправомірної поведінки, яка потенційно виправдовує накладення дисциплінарних санкцій, від інших форм неналежної поведінки. Важливо чітко відрізняти етичні стандарти та неправомірну поведінку, яка виправдовує дисциплінарні санкції.
До врегулювання зазначених питань необхідно виходити з того, що суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності лише в разі, коли мала місце не гідна його звання поведінка, наслідки якої є настільки серйозними і жахливими, що потребують накладення дисциплінарних стягнень. Дисциплінарні стягнення стосовно судді повинні ґрунтуватися на положеннях закону, бути пропорційними та застосовуватися як останній захід у відповідь на порушення суддями своїх обов’язків.
