Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Частина 9 ст. 141 ЦПК України передбачає виняток із загального правила розподілу судових витрат, установленого ч. 1 цієї статті. Якщо суд установив, що спір виник унаслідок протиправних дій сторони, він має право покласти на неї судові витрати повністю або частково незалежно від результату вирішення спору. Це правило застосовується й тоді, коли в задоволенні позову до цієї сторони відмовлено через обрання неефективного способу захисту.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, забезпечуючи єдність судової практики.
У справі, що переглядалася, орган Держгеокадастру передав у приватну власність для садівництва земельну ділянку, розташовану в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак. Після того як набувачка продала ділянку, прокурор в інтересах держави звернувся до суду, зокрема, з вимогами про скасування наказу про її передачу та повернення ділянки від останнього набувача.
Суд першої інстанції зобов’язав останнього набувача повернути ділянку у власність держави, а в решті вимог відмовив. Суд установив, що орган Держгеокадастру передав ділянку з порушенням закону, а для її повернення окремо скасовувати наказ не є ефективним способом захисту. Витрати зі сплати судового збору суд стягнув з усіх трьох відповідачів. Апеляційний суд залишив рішення суду в частині розподілу судових витрат за скаргою органу Держгеокадастру без змін.
ГУ Держгеокадастру у Полтавській області оскаржило в касаційному порядку судові рішення лише в частині стягнення з нього судового збору, посилаючись на відмову в задоволенні позовної вимоги до нього. Інші учасники справи судові рішення не оскаржили.
Переглядаючи справу та забезпечуючи єдність судової практики, ОП КЦС ВС зазначила, що відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Зазначена норма процесуального права щодо розподілу судових витрат є загальною й імперативною нормою для суду. Суд зобов’язаний здійснити належний розподіл як за заявою учасника, так і з власної ініціативи, забезпечуючи захист майнових інтересів позивача та державного бюджету.
Разом з тим відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат пропорційно до задоволених вимог, якщо спір виник унаслідок неправильних дій сторони. Застосування цього положення є правом, а не обов’язком суду.
Ця норма є процесуальною санкцією за: порушення норм процесуального права – зловживання стороною чи її представником процесуальними правами; правопорушення в матеріально-правових відносинах – неправильні дії сторони (порушення прав або невиконання обов’язків), які спричинили виникнення спору.
Для покладення витрат на сторону незалежно від результату вирішення спору необхідно встановити протиправність її поведінки, причинний зв’язок між такою поведінкою та виникненням судового спору, а також факт розгляду цього спору судом за участю відповідної особи як сторони.
Тлумачення норми ч. 9 ст. 141 ЦПК України дає можливість навести такі умови її застосування: 1) особа вчинила протиправну поведінку (рішення, дії або бездіяльність) у матеріальних правовідносинах; 2) така протиправна поведінка особи призвела до виникнення спору; 3) даний спір був предметом судового розгляду; 4) ця особа залучена до участі у справі як сторона; 5) особа не є такою, що програла справу за висновком у резолютивній частині рішення суду, оскільки в цьому випадку судові витрати на неї були б покладені на підставі частин 1 і 2 ст. 141 ЦПК України; 6) встановлення наявності всіх наведених умов є правом, а не обов’язком суду.
ОП КЦС ВС зазначила, що встановлений у мотивувальній частині судового рішення висновок про протиправність дій відповідача, які спричинили виникнення спору, може бути самостійною процесуальною підставою для покладення на нього судових витрат, навіть якщо в резолютивній частині рішення в позові до нього відмовлено.
У цій справі саме незаконне рішення органу Держгеокадастру про передачу земельної ділянки у приватну власність спричинило судовий спір. Тому суди обґрунтовано поклали на нього частину судових витрат.
За результатами розгляду ОП КЦС ВС залишила касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині – без змін. Підстав для відступу від раніше сформульованих висновків Верховного Суду не встановлено.
Постанова ОП КЦС ВС від 9 листопада 2026 року у справі № 545/492/20 (провадження № 61-17408сво24)

