Штучний інтелект є інструментом, ефективність і наслідки використання якого залежать насамперед від мети та процесуальної поведінки особи, яка його застосовує. Тому під час розгляду справ, у яких учасники судового процесу посилаються на інформацію, згенеровану ШІ, важливе значення мають достовірність такої інформації, її належна перевірка та добросовісність процесуальної поведінки.

На цьому акцентував суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді В’ячеслав Хохуляк під час круглого столу «Право в епоху штучного інтелекту», організованого Чернівецьким національним університетом імені Юрія Федьковича спільно із Запорізьким національним університетом.

Учасники заходу обговорили правові аспекти використання ШІ, виклики технологічного розвитку, питання захисту прав людини та адаптації українського законодавства до європейських стандартів.

Під час виступу на тему «Використання у судочинстві інформації, згенерованої ШІ: позиція Верховного Суду», В’ячеслав Хохуляк зосередився на двох питаннях: практиці Верховного Суду щодо використання згенерованої ШІ інформації учасниками судового процесу та можливостях застосування таких технологій під час ухвалення судових рішень.

Аналізуючи практику Верховного Суду 2025–2026 років, суддя звернув увагу на постанову від 8 липня 2025 року у справі № 925/496/24, в якій розглядалося питання можливості використання відповідей платформ штучного інтелекту як електронних доказів. У відповідній справі учасник процесу намагався спростувати оцінку судом першої інстанції положень цивільно-правового договору, посилаючись на інше їх тлумачення, отримане за допомогою кількох платформ ШІ.

В’ячеслав Хохуляк пояснив, що згенерована штучним інтелектом оцінка правових положень не може визнаватися електронним доказом, оскільки сама по собі не підтверджує і не спростовує фактичних обставин справи. Водночас він звернув увагу на визначальну роль судді у здійсненні правосуддя та ухваленні судового рішення.

Розглядаючи постанову Верховного Суду від 10 червня 2026 року у справі № 390/2226/24, суддя зосередився на питанні подання учасниками процесу недостовірної інформації. За його словами, необхідно розрізняти випадки, коли така інформація потрапляє до матеріалів справи через неуважність або відсутність належної перевірки, та ситуації, коли учасник процесу свідомо намагається ввести суд в оману.

Він зазначив, що використання ШІ не звільняє учасників провадження від відповідальності за достовірність наведеної аргументації. Якщо ж суд встановить ознаки свідомого введення його в оману, така процесуальна поведінка може стати підставою для постановлення окремої ухвали. При цьому, за спостереженнями судді, кількість справ, у яких Верховний Суд оцінює подібні дії учасників процесу, поступово зростає.

У другій частині виступу В’ячеслав Хохуляк звернувся до питання можливості використання ШІ під час ухвалення судових рішень. На його думку, початкові очікування щодо заміни судді автоматизованими системами поступово переосмислюються, адже здійснення правосуддя не завжди зводиться до механічного застосування правової норми.

Для ілюстрації цієї проблеми суддя навів як приклад податковий спір, який розглядає Верховний Суд у справі № 240/3843/24. Це справа про застосування до суб’єкта господарювання штрафу в розмірі близько 63 млн грн за несвоєчасне внесення відомостей про новий реєстратор розрахункових операцій до додатка до ліцензії. При цьому вартість активів підприємства становила трохи більше ніж 20 млн грн.

Як пояснив суддя, контролюючий орган застосував санкцію відповідно до прямої норми закону, яка не передбачала можливості визначення іншого розміру штрафу. Водночас перед судом постало питання щодо пропорційності такого втручання у права суб’єкта господарювання, зокрема з огляду на принципи справедливості, належного урядування та захисту права власності.

В’ячеслав Хохуляк розповів, що під час розгляду справи позиції суддів палати з розгляду податкових спорів розділилися. З огляду на складність правового питання Верховний Суд звернувся до Європейського суду з прав людини із запитом про надання консультативного висновку відповідно до Протоколу № 16 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Такий висновок було надано 29 вересня 2026 року, а остаточне вирішення спору залишилося за національним судом.

Суддя також поділився результатами експериментального використання різних платформ ШІ для аналізу цієї правової ситуації. За його спостереженнями, згенеровані відповіді ґрунтувалися переважно на буквальному застосуванні законодавчої норми, яка встановлює відповідальність, без належного врахування складнішого питання пропорційності санкції.

На цьому прикладі В’ячеслав Хохуляк продемонстрував, наскільки важливими для здійснення правосуддя є правова оцінка конкретних обставин, співвідношення законності та справедливості, а також застосування принципів верховенства права. Саме ці аспекти, на його думку, необхідно враховувати під час обговорення перспектив використання штучного інтелекту в судочинстві.

Верховний Суд