11 вересня 2026 року у Верховному Суді відбулося чергове засідання Пленуму Верховного Суду. Зокрема, на порядку денному був розгляд трьох конституційних подань щодо відповідності Конституції законодавчих положень стосовно:

• визначення базового розміру для обчислення моральної шкоди за час незаконного перебування перебування під слідством чи судом;
• соціального захисту осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
• застосування п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України у справах про стягнення аліментів на дитину, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення.

Також Пленум ВС розглянув питання про звернення до Кабінету Міністрів України щодо фінансового забезпечення суддівської винагороди. Ще одне питання порядку денного – затвердження висновку на законопроєкт № 13397 «Про внесення змін до статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України щодо особливостей визначення складу суду для розгляду справ Великою Палатою Верховного Суду в порядку апеляційного провадження».

Перше з конституційних подань стосувалося відповідності Конституції України ч. 2 ст. 8 у взаємозв’язку з абз. 7 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» щодо базового розміру для відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом. 

Доповідаючи із цього питання, суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Руслан Лідовець зазначив: за ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 1 січня 2026 року встановлено мінімальну заробітну плату в місячному розмірі 8647 грн.

Водночас ч. 2 цієї статті встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеного в абз. 7 ст. 7 цього Закону, – 1600 грн. Отже, законодавець фактично встановив інший (менший) розмір для обчислення виплат за рішеннями суду, тим самим звузивши зміст і обсяг існуючих прав громадян на повне відшкодування шкоди, зокрема на гарантований мінімум виплат.

Тож Пленум ВС виснував, що скасування або зміна бюджетним законом обсягу прав і гарантій, передбачених спеціальними законами, суперечить ст. 22 Основного Закону України, і звернувся з відповідним поданням до Конституційного Суду України.

Ще одне подання, з яким Пленум ВС вирішив звернутися до КСУ, – щодо відповідності Конституції України ст. 51 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України». 

Доповідач із цього питання – суддя ВС у Касаційному адміністративному суді – Альберт Єзеров пояснив, що з ухваленням Закону № 76-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2015 року, Верховна Рада України змінила законодавче регулювання мінімальних розмірів державних пенсій та уповноважила Кабінет Міністрів України врегульовувати умови, порядок призначення та мінімальні розміри таких пенсій у підзаконних актах. Зміна цим Законом концептуального підходу до законодавчого регулювання розмірів додаткових пенсій за шкоду, заподіяну здоров’ю (незалежно від категорії осіб), призвела до суттєвого її зменшення, а отже і до порушення гарантованого Конституцією України правового статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На переконання Пленуму ВС, з урахуванням того, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4, що передбачена ст. 51 Закону № 796-XII, має таку ж правову природу, як і додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії1, згідно зі ст. 50 цього Закону, стосовно розміру яких (пенсій) Законом № 76-VIII запроваджено однакове положення, а також за аналогією зі статтею 54 Закону № 796-XII, можна стверджувати, що внесені Законом № 76-VIII зміни до ст. 51 Закону № 796-XII є такими, що порушують право на належний рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Це вказує на ознаки невідповідності ст. 51 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII низці положень Конституції України.

Окрім цього, Пленум Верховного Суду постановив звернутися до КСУ з поданням щодо конституційності застосування п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України у справах про стягнення аліментів на дитину, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення. Це положення ЦПК України передбачає, що суд зобов’язаний зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. 

Як зауважив суддя ВС у Касаційному цивільному суді Василь Крат, обов’язкове та імперативне зупинення провадження у справах щодо утримання дитини на підставі вказаної норми ЦПК України обмежує сутнісний зміст конституційного обов’язку батьків утримувати своїх дітей та конституційного права дитини на утримання, що суперечить статтям 8, 51, 55 Конституції України. Застосування абсолютної імперативності у питанні зупинення провадження за п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України без будь-якого судового розсуду та без урахування найкращих інтересів дитини суперечить Конституції України, Конвенції ООН про права дитини та практиці ЄСПЛ. Для забезпечення балансу прав та інтересів сторін процесуальний закон має містити гнучкий механізм оцінки обставин справи судом, який би давав можливість відмовити у зупиненні провадження, якщо таке зупинення суперечить найкращим інтересам дитини.

Також Пленум Верховного Суду проголосував за звернення до Кабінету Міністрів України про необхідність дотримання Конституції України та практичної реалізації положень Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та Закону України "Про Вищу раду правосуддя" щодо удосконалення декларацій доброчесності судді та родинних зв’язків судді» у частині фінансового забезпечення суддівської винагороди. 

Як повідомив Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко, 25 червня 2026 року набрав чинності Закон України № 4905-IX, який прямо встановив, що для визначення базового розміру посадового окладу судді не може застосовуватися інша величина, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Тобто з 25 червня 2026 року базовий розмір посадового окладу судді має обчислюватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3328 грн, а не з 2102 грн.

Водночас попри пряму вимогу закону обчислювати суддівську винагороду виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на відповідний рік, необхідного фінансового ресурсу для реалізації цих положень не забезпечено. 

Оскільки суддівська винагорода є однією з гарантій незалежності судді, у зверненні ВС до КМУ акцентовано, що за наявних бюджетних обмежень необхідно насамперед використати всі передбачені законодавством можливості, які дають змогу виконати Закон № 4905-IX без створення додаткового навантаження на загальний фонд державного бюджету.

Одним із таких механізмів може бути використання наявного ресурсу спеціального фонду державного бюджету та здійснення необхідного перерозподілу бюджетних коштів. Такий підхід дасть змогу принаймні частково вирішити проблему вже у 2026 році, не відкладаючи виконання чинного Закону до наступного бюджетного періоду.

На порядку денному було й питання про затвердження висновку щодо проєкту Закону України «Про внесення змін до статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України щодо особливостей визначення складу суду для розгляду справ Великою Палатою Верховного Суду в порядку апеляційного провадження» (реєстр. № 13397 від 24 червня 2025 року). Метою законопроєкту згідно з пояснювальною запискою є вдосконалення правового регулювання порядку визначення складу суду, зокрема судді-доповідача, для розгляду адміністративних справ ВП ВС як судом апеляційної інстанції. Задля реалізації вказаної мети запропоновано доповнити КАС України положенням, такого змісту: якщо справа у Верховному Суді має розглядатися в апеляційному порядку колегіально у складі ВП ВС, то головуючим на засіданнях Великої Палати є суддя-доповідач, визначений ЄСІКС при первісному розподілі справи без урахування спеціалізації судді.

Заслухавши доповідь судді ВП ВС Олега Кривенди, Пленум Верховного Суду підтримав законопроєкт, який покликаний сприяти забезпеченню закріпленого у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд та гарантованого п. 8 ч. 2 Конституції України права на апеляційний перегляд справи.

Крім того, сьогодні Пленум ВС затвердив бюджетний запит ВС на 2027–2029 роки. 

Під час засідання Пленум ВС також проголосував за звернення до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів у Верховному Суді. Проте після завершення засідання лічильна комісія поінформувала, що при ручному підрахунку голосів, оскільки автоматизована система голосування відсутня, було допущено арифметичну помилку, тож результати голосування із цього питання анульовано. Його розгляд переноситься на наступне засідання Пленуму ВС.

Верховний Суд