Міжнародно-правові механізми відшкодування шкоди, завданої внаслідок війни, стратегії захисту прав постраждалих від збройної агресії, розгляд справ про воєнні злочини – теми обговорення під час ІV Конференції «Відшкодування шкоди, заподіяної агресією: право & війна» – 2025, організованої виданням «Юридична практика». Участь у заході взяли Секретар Великої Палати Верховного Суду Віталій Уркевич і суддя ВС у Касаційному кримінальному суді Микола Ковтунович.

Темі «Права людини під час війни – випробування для українського правосуддя» було присвячене відкрите інтерв’ю Секретаря Великої Палати Верховного Суду Віталія Уркевича. Бесіду модерував партнер юридичної фірми «EQUITY» Дмитро Тиліпський.

Насамперед модератор запитав про доступ українців до правосуддя в умовах повномасштабної збройної російської агресії, коли частина приміщень судів зруйнована або пошкоджена.

На переконання Віталія Уркевича, судова система України доволі швидко адаптувалася до функціонування під час війни. Завдяки законодавчим змінам, ухваленим у березні 2022 року, став можливим механізм зміни територіальної підсудності судових справ судів у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об’єктивних причин, зокрема під час воєнного стану.

За період повномасштабного вторгнення рф до України змінено територіальну підсудність справ понад 170 судів і справи, які перебували в них на розгляді, передано до інших судів. Звісно, ці процеси потребують розв’язання багатьох проблем, але судова система із цим впоралася. «Про це свідчать цифри: за попередній рік на розгляді українських судів перебувало більш ніж 5 млн проваджень. Це означає, що громадяни довіряють суду й розуміють, що саме тут можна отримати захист своїх прав», – зауважив Секретар ВП ВС.

Щодо забезпечення єдності судової практики, у тому числі у справах, пов’язаних з війною, Віталій Уркевич повідомив, що протягом 2024 року на розгляд ВС надійшло близько 90 тис. касаційних скарг. Це доволі велика кількість. Як пояснив інтерв’юер, справді, головним завданням Верховного Суду є забезпечення єдності судової практики. І вагому роль тут відіграє постійно діючий між’юрисдикційний орган – Велика Палата ВС.

Щоб дізнатися більше про функціонування ВП ВС зсередини, Віталій Уркевич порадив переглянути четвертий випуск подкасту Верховного Суду «За лаштунками Великої Палати – як ухвалюються ключові рішення»: https://www.youtube.com/watch?v=NTc6IkTyoHc.

Крім того, є низка висновків Великої Палати ВС у справах, які стосуються правовідносин у час воєнного стану. Це, наприклад, правові висновки щодо суб’єкта злочину, передбаченого ст. 437 КК України, встановлення фактів проживання однією сім'єю із загиблим військовослужбовцем або одноосібного виховання дитини батьком, умов повернення мобілізованого та реквізованого майна тощо.

«Формуючи практику в умовах воєнного стану, ми усвідомлюємо, наскільки важливо зорієнтувати суди першої та апеляційної інстанцій у таких складних правових питаннях, які виникли вперше для всієї правничої спільноти, щоб ухвалене судове рішення було справедливим і законним та гарантувало права людини», – запевнив Віталій Уркевич.

Він також зазначив, що Верховний Суд популяризує свою практику, зокрема завдяки підготовці й оприлюдненню на комунікаційних ресурсах Суду дайджестів та оглядів судової практики. Наприклад, актуальним узагальненням є дайджест судової практики Верховного Суду у справах, пов’язаних з війною (https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Daigest_sud_prakt_VS_spravi_vijna.pdf). До того ж нещодавно вийшов коментований огляд судової практики розгляду цивільних справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, під час дії воєнного стану (https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/ogliady/Oglyad_KCS_fakt_voen_stan.pdf).

Дмитро Тиліпський поцікавився й питанням щодо визначення межі судового активізму та втручання суду в правозастосування за наявності прогалин у законодавстві.

Відповідаючи на це запитання, Віталій Уркевич звернувся до рішення Європейського суду з прав людини від 6 лютого 2025 року у справі «ТОВ "Укркава" проти України» (UKRKAVA, TOV v. Ukraine). У ньому ЄСПЛ наголосив, що, змінюючи практику правозастосування, суд має робити це виважено та обґрунтовано, не перевищуючи своїх повноважень.

У цьому контексті спікер навів один з найсвіжіших прикладів із практики Великої Палати ВС. У вересні 2025 року ВП ВС вирішила правову проблему щодо питань виконавчого провадження, виснувавши, що в тому разі, коли є спір про право, виконавець має право звернутися з позовом до суду в інтересах стягувача (постанова від 10 вересня 2025 року у справі № 367/252/24; https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1891123/).

Обговорюючи питання про механізми відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії рф, Віталій Уркевич нагадав, що ще у квітні 2022 року ВС сформулював правовий висновок щодо можливості ігнорування національними судами судового імунітету держави-агресора. Тобто національні суди мають можливість розглядати по суті позови проти держави-агресора. Водночас актуальними лишаються проблеми повідомлення сторони відповідача в таких справах.

У контексті європейського виміру Віталій Уркевич згадав історично важливе рішення ЄСПЛ від 9 липня 2025 року у справі «Україна та Нідерланди проти Росії». У ньому, зокрема, констатовано систематичні порушення державою-агресором низки положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На завершення Секретар ВП ВС зауважив, що війна рф проти України поставила на порядок денний багато складних правових питань. Утім, навіть за умов воєнного стану функціонування національної судової системи забезпечує належний доступ громадян до правосуддя.

Стан розгляду кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів окреслив Микола Ковтунович. Він підсумував ключові правові позиції ВС в цій категорії справ.

Доповідач звернув особливу увагу на постанову ВП ВС від 28 лютого 2024 року, у якій було сформульовано виключну правову проблему щодо визначення кола суб’єктів злочину агресії (ст. 437 КК України). Суд дійшов висновку, що суб’єктами цього злочину можуть бути лише особи, які мають реальну можливість здійснювати ефективний контроль або керівництво над політичними чи воєнними діями, впливати на стратегічні процеси держави: політичні, військові, економічні, фінансові чи інформаційні. При цьому до такого кола можуть належати не лише посадові особи, а й ті, хто, не маючи формального статусу, фактично впливає на воєнно-політичні рішення.

У цьому ж рішенні ВП ВС розглянула епізод, який стосувався примусу цивільного населення окупованих територій до виконання робіт на користь окупаційних сил, зведення укріплень, траншей, бліндажів. Суд констатував порушення Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, зокрема ст. 147, що передбачає заборону насильства, залякування і примусової праці. Таким чином, було зауважено про відмінність між статтями 437 і 438 КК України: якщо перша передбачає відповідальність за сам акт агресії, то друга — за порушення законів і звичаїв війни під час триваючого збройного конфлікту.

Окремо суддя акцентував на питанні заочного провадження у справах про воєнні злочини. На початку виникали застереження щодо відсутності механізму повторного перегляду вироків у разі появи обвинуваченого. Водночас ВП ВС визнала, що така можливість передбачена ч. 3 ст. 400 КПК України, яка дозволяє поновити строк на апеляційне оскарження за наявності поважних причин. Це забезпечує відповідність національного процесу стандартам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Серед інших важливих рішень Верховного Суду суддя згадав низку справ, у яких Суд підтвердив послідовну позицію щодо кваліфікації дій, які становлять воєнні злочини. Одна зі справ стосувалася так званого військового комісара з окупованого Криму, який здійснював примусовий призов цивільного населення. Такі дії ВС визнав порушенням статей 147 і 51 Женевської конвенції.

Відеозапис конференції можна переглянути за посиланням – https://www.youtube.com/watch?v=NW6ilpZ3AyY.

Фото надали організатори.

Верховний Суд