Плануючи мирне майбутнє, слід думати й про те, як жити сьогодні – яким чином організовувати ефективну роботу судової системи в умовах війни й зумовлених нею безпекових загроз та інших викликів, належно виконувати обовʼязки, покладені державою, та відповідати очікуванням суспільства, що прагне справедливості.

Таку думку висловив Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час VI Судового форуму «Судова система після війни: виклики, рішення та шляхи розвитку», організованого Програмою розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) в Україні за підтримки уряду Данії.

За словами Голови ВС, окрім безпекових ризиків, роботу судової системи суттєво ускладнює проблема з кадровим забезпеченням, що стає дедалі гострішою з огляду на постійне зростання навантаження на суди. При цьому від початку повномасштабної війни спектр категорій справ, що надходять на розгляд судів, значно розширився. Йдеться, зокрема, про спори щодо відшкодування збитків, завданих війною, справи про встановлення фактів, що мали місце на тимчасово окупованих територіях, воєнні та військові злочини тощо.

Сьогодні судовій системі вдається втримати ситуацію стабільною завдяки наявному людському ресурсу, однак навіть та позитивна динаміка заповнення вакантних вакансій у судах, яка спостерігається останнім часом, не дає змоги суттєво підвищити спроможність судів, тим більше з урахуванням того, що впродовж цього року близько 150 суддів було звільнено.

На переконання Станіслава Кравченка, заповнення принаймні 80 % вакантних посад суддів дасть змогу не лише знизити рівень навантаження на суддів, а і сприятиме зменшенню тривалості розгляду справ та підвищенню якості правосуддя.

Окремо Голова ВС зауважив, що після завершення добору суддів до апеляційних судів Верховний Суд розраховує на оголошення конкурсу до ВС, оскільки на сьогодні чверть посад суддів є вакантними, тоді як щороку на розгляд касаційних судів надходить близько 90 тис. справ. 

Додаткові труднощі створює й нестабільність матеріального та процесуального законодавства і часто несистемні зміни до нього, що спричинює умови, за яких значну кількість проблемних питань необхідно врегульовувати саме на рівні судової практики.

Також Станіслав Кравченко акцентував на потребі вдосконалення законодавчого врегулювання окремих організаційних питань в роботі судової системи як одного з кроків України на євроінтеграційному шляху, виокремивши найбільш важливі аспекти: дисциплінарні процедури, процедури добору суддів та оптимізацію мережі судів.

Суддя-спікерка Великої Палати Верховного Суду Ольга Ступак представила ґрунтовний аналіз проблематики відшкодування збитків, завданих війною.

Вона наголосила, що питання компенсації шкоди, спричиненої агресією рф, стало одним із найчутливіших як для суспільства, так і для судової системи. Ще з 2014 року національні суди стикалися зі значною кількістю справ, пов’язаних із зруйнованим житлом і втраченим майном громадян. Верховний Суд тоді визнав недостатньою ефективність механізмів, запроваджених постановами Кабінету Міністрів України, та закликав державу створити дієві інструменти компенсації. Надалі така система була розроблена, і певний час громадяни могли отримувати відшкодування в позасудовому порядку.

Проте після вторгнення рф до України у 2022 році масштаби руйнувань та кількість постраждалих зросли в рази, а потреба в новому правовому регулюванні стала очевидною. У 2023 році законодавець ухвалив спеціальний закон щодо порядку компенсацій за пошкоджене чи зруйноване житло. Водночас, як зауважила суддя, цей механізм не охоплює всі проблемні аспекти, зокрема відшкодування за земельні ділянки під зруйнованими будинками чи за майно, яке перебуває на тимчасово окупованих територіях.

Суди продовжують розглядати численні позови, у тому числі й проти держави-агресора. Водночас навіть у таких справах суди повинні залишатися вірними стандартам справедливості та обґрунтованості, адже рішення ухвалюються іменем України і згодом стають предметом аналізу міжнародних експертів. «Ми не можемо знижувати стандарт доказування лише тому, що відповідач відсутній. Кожне судове рішення має бути якісним, адже воно може бути використане й у міжнародних механізмах, зокрема в міжнародному Реєстрі збитків, завданих агресією рф проти України», – акцентувала Ольга Ступак.

Вона окремо звернула увагу на роль Реєстру збитків, який розпочав роботу у 2025 році та приймає заяви від громадян щодо втраченого майна. Це є важливим кроком на шляху до відновлення справедливості. Поряд із цим суддя нагадала про значення практики ЄСПЛ, який уже встановив ключові факти щодо ефективного контролю рф над окупованими територіями та порушення прав власності українських громадян.

На завершення суддя ВП ВС закликала колег до максимальної відповідальності при розгляді таких справ: «Наші рішення читають не лише в Україні, а й у міжнародних інституціях. Вони мають бути переконливими, ґрунтовними і виваженими, адже від цього залежить подальший захист прав наших громадян».

Суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Євген Петров виступив із доповіддю, присвяченою проблематиці встановлення юридичних фактів і відшкодування збитків, спричинених війною.

Він окреслив ключові підходи Верховного Суду до доказування у справах, пов’язаних із наслідками збройної агресії. Суддя звернув увагу, що на початкових етапах у судовій практиці були різні погляди на визначення порядку встановлення певних фактів. Зокрема, йшлося про можливість їх підтвердження в адміністративному судочинстві. Однак Велика Палата ВС сформулювала чітку позицію: факти проживання із військовослужбовцем, смерті чи безвісної відсутності особи мають установлюватися виключно в порядку цивільної юрисдикції.

Окремо суддя акцентував на складних ситуаціях, коли факти, що мають юридичне значення, стосуються отримання соціальних виплат. Так, Міністерство оборони України нерідко ставить під сумнів обставини загибелі військовослужбовців і заперечує проти заяв заявників. Проте Велика Палата ВС визначила, що навіть за таких обставин йдеться не про спір про право, а про встановлення юридичного факту.

Доповідач детально проаналізував і практику щодо справ, пов’язаних з інтересами дітей. Він нагадав про висновок Великої Палати ВС від 11 вересня 2023 року у справі № 201/5972/22, відповідно до якого питання самостійного виховання дитини батьком не може вирішуватися в окремому провадженні, навіть якщо мати не заперечує та готова підтвердити свою позицію нотаріальною заявою. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання принципу найкращих інтересів дитини, яка має право бути вислуханою, а суд має врахувати її думку.

Суддя також навів приклади з практики Верховного Суду щодо розмежування ситуацій, коли слід звертатися із заявою про оголошення особи померлою, а коли – про встановлення факту смерті. Він нагадав, що Велика Палата ВС визначила: шестимісячний строк для звернення обчислюється від закінчення активних бойових дій у відповідному регіоні, але можливі й винятки, якщо є переконливі докази загибелі особи поза межами зони ведення боїв.

Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Андрій Жук зосередив увагу на ключовій місії адміністративної юстиції – захисті прав і свобод людини від протиправних дій чи бездіяльності органів влади. Сьогодні велика кількість адміністративних справ пов’язана саме з питаннями правового захисту військовослужбовців, ветеранів та членів їхніх сімей. Це охоплює як соціальні, так і економічні права під час проходження служби та після звільнення.

Суддя детально зупинився на окремих правових позиціях Верховного Суду, що мають системне значення для формування єдиної практики. Однією з таких категорій спорів є питання виплати додаткової винагороди військовослужбовцям у розмірі до 100 тис. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168. Верховний Суд послідовно розвиває підходи до застосування цієї норми, звертаючи увагу на нюанси підтвердження факту участі в бойових діях. Ключовим доказом визнається наказ командира та довідка військової частини, навіть якщо вона має формальні недоліки, але достеменно підтверджує участь військовослужбовця в бойових діях.

Ще одним важливим напрямом є визначення причини загибелі військовослужбовців. Верховний Суд наголосив, що окремі інструкції, які регулюють службові розслідування, не можуть застосовуватися у випадках, коли йдеться про загибель під час бойових дій. У таких спорах слід керуватися спеціальними положеннями, які враховують воєнний контекст і бойове навантаження.

Окремо суддя звернув увагу на ситуації, коли військовослужбовці, досягнувши пенсійного віку, просять про звільнення зі служби. Верховний Суд роз’яснив, що саме по собі призначення пенсії за віком не є підставою для звільнення під час воєнного стану, адже відповідні норми стосуються лише мирного часу.

Суд також виробив узагальнену позицію щодо застосування ст. 233 КЗпП України після завершення карантину, що впливала на строки пред’явлення вимог, зокрема щодо виплати заробітної плати та грошового забезпечення. Верховний Суд відступив від окремих попередніх підходів, забезпечивши баланс між принципом передбачуваності правового регулювання та захистом прав працівників і військовослужбовців.

Крім того, у практиці адміністративних судів постало питання про право військовослужбовців на компенсацію втрати частини доходів у разі несвоєчасної виплати грошового забезпечення чи індексації. Верховний Суд висловив позицію, що таке право виникає з моменту фактичної виплати заборгованості без нарахування компенсації, а не із часу початкового порушення. Це забезпечує реальний захист інтересів військовослужбовців і узгоджує підходи різних судових палат.

Про інституційну спроможність судової системи в умовах війни й повоєнного періоду та шляхи вдосконалення розгляду воєнних і військових злочинів розповів суддя Великої Палати Верховного Суду Микола Мазур.

За даними Офісу Генерального прокурора, станом на 9 вересня 2025 року зареєстровано понад 181 тис. воєнних злочинів. Це, за словами судді, дає підстави прогнозувати, що судова система працюватиме зі справами цієї категорії навіть не роки, а десятиліття.

У цій сфері судова система стикається з низкою викликів. Перший з них – величезна кількість справ, які надходять на розгляд судів. До того ж міжнародні злочини – абсолютно нова категорія справ для нашої правової системи, проте сьогодні судді працюють із цією складною категорією і намагаються знайти шляхи для формування найкращих стандартів судової практики.

Микола Мазур повідомив, що серед вироків, постановлених за ст. 438 КК України, переважають справи щодо різних форм жорстокого поводження, заволодіння власністю, незаконного затримання, вбивства, сексуального насильства.

Він навів приклади справ щодо вчинення російськими військовослужбовцями воєнних злочинів, які вже розглянули українські суди. Перша зі справ, яка стосувалася вбивства російським військовим цивільної особи, яка просто їхала на велосипеді й розмовляла по телефону, була розглянута вже через три місяці після російського повномасштабного вторгнення. Цим, наголосив суддя, українська судова система продемонструвала спроможність розглядати справи навіть у такий важкий період. Інші вироки українських судів стосувалися розстрілу російськими військовими цивільного автомобіля, вбивства двох цивільних – охоронців автосалону та багатьох інших показових і цинічних злочинів, вчинених російськими військовими.

Як нагадав Микола Мазур, на розгляді Великої Палати ВС була справа № 415/2182/20 щодо вирішенням виключної правової проблеми, пов’язаної з тлумаченням ст. 437 КК України в частині визначення суб’єктів злочину агресії. ВП ВС дійшла висновку про лідерський характер такого злочину. Діяння, визначені у ст. 437 КК України, здатні вчиняти особи, які в силу службових повноважень або фактичного суспільного становища спроможні здійснювати ефективний контроль за політичними чи воєнними діями або керувати ними, та/або істотно впливати на політичні, військові, економічні, фінансові, інформаційні та інші процеси у власній державі чи за її межами, та/або керувати конкретними напрямами політичних або воєнних дій.

Доповідач зауважив, що протягом останніх трьох років ми можемо спостерігати чітку позитивну тенденцію до покращення тексту вироків у справах про воєнні злочини, більш якісної аргументації та структурованості судових рішень. Також зростає кількість справ щодо воєнних злочинів, які розглядаються за відсутності обвинуваченого (за процедурою in absentia).

Суддя Великої Палати Верховного Суду Олег Ткачук зосередився на доцільності й перспективах створення системи військового правосуддя.

Він зауважив, що суспільні відносини та, відповідно,  і судова статистика в період дії в Україні воєнного стану зазнали відчутної трансформації. Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою України, державними органами з лютого 2022 року до сьогодні ухвалено кілька сотень тисяч нормативно-правових актів, які стосуються проходження військової служби, правового статусу військовослужбовців, їхніх прав, свобод, інтересів та відповідальності, призову на службу цивільних осіб, військового майна, органів військового управління, членів сімей військовослужбовців, окупованих територій та протистояння російській агресії. Значна частина цих нормативних актів має обмежений доступ та гриф таємності.

Досвід країн НАТО і багатьох інших країн підтверджує нагальну потребу у створенні військових судів та їх ефективність. На переконання судді, для забезпечення правопорядку, дисципліни та боєздатності у Збройних Силах України мають діяти військові суди, військова прокуратура і військова поліція.

З огляду на величезну кількість військовослужбовців, які залучені до протидії збройній агресії рф проти України, Олег Ткачук наголосив на необхідності забезпечення повноцінної системи правового захисту як тих людей, які тепер воюють, так і ветеранів війни та членів їхніх сімей. Правосуддя, яке здійснюють загальні суди, зважаючи, що у їх провадженні перебуває понад чотири млн справ, потребує  підтримки з боку військових юристів – суддів військових судів. 

Створення військових судів, на думку спікера, дещо розвантажить судову систему від справ, які не існують у мирний час, а також забезпечить вирішення специфічних судових справ у військовій сфері тими суддями, які розуміються на особливостях військової служби та знають військове право.

«Створення військових судів, які забезпечуватимуть ефективне і справедливе правосуддя у кримінальних справах щодо військовослужбовців (резервістів і військовозобов’язаних), публічно-правових спорах військовослужбовців із суб’єктами владних повноважень, що здійснюють публічно-владні управлінські функції у сфері оборони, справах з питань соціального і правового захисту військовослужбовців, ветеранів війни і членів їхніх сімей, має відповідати конституційним принципам територіальності та спеціалізації судоустрою в Україні. Конституція України можливості створення військових судів не заперечує. Окрім того, Конституція України надає право Президенту України  призначати суддів на посаду у (будь-якому) військовому суді за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом. Водночас таке  призначення можливе відповідно до Основного Закону без проведення тривалих конкурсних процедур», – зауважив Олег Ткачук.

Стосовно кадрового резерву для формування суддівського корпусу, доповідач, нагадав, що у військових формуваннях Збройних Сил України на військовій службі тепер перебуває близько 50 суддів різних інстанцій і юрисдикцій та більш ніж  500 працівників апаратів судів. Таким чином за рахунок переведення суддів-військовослужбовців для подальшої військової служби у військові суди може бути сформовано практично весь склад суддів військових судів. Це ж стосується апаратів військових судів.

Верховний Суд