Електронні докази, здобуті в рамках міжнародної правової допомоги, можуть як зміцнити позиції обвинувачення, так і повністю втратити доказову силу — усе залежить від дотримання процесуальних стандартів. Саме про складні, але життєво важливі аспекти такого доказування йшлося у виступі судді Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Світлани Яковлєвої на тренінгу «Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження».

Під час виступу суддя наголосила, що допустимість таких доказів залежить від сукупного дотримання кількох ключових умов: вони мають бути отримані на підставі належного запиту про надання міжнародної правової допомоги, зібрані уповноваженим органом іноземної держави за дорученням українських слідчих органів, а також оформлені відповідно до вимог як міжнародного договору, так і КПК України.

Верховний Суд неодноразово наголошував: недотримання навіть однієї з цих вимог може поставити під сумнів допустимість доказу. Наприклад, у постанові від 21 квітня 2021 року (справа № 712/48/15-к) Суд вказав, що використання матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, отриманих в одному провадженні, в іншому — без належного обґрунтування та дозволу слідчого судді — є процесуальним порушенням, яке впливає на допустимість доказів. У контексті електронних доказів, отриманих у рамках міжнародної правової допомоги, Верховний Суд у постанові від 10 січня 2023 року (справа № 761/12730/14-к) підкреслив, що головною ознакою електронного документа є його цифрова форма, а не прив’язка до матеріального носія. Тому носії, на яких передаються такі дані від іноземних партнерів, мають оцінюватися не ізольовано, а в контексті дотримання всього процесуального ланцюга передачі та автентифікації.

Суд приділяє увагу й оформленню запиту про міжнародну правову допомогу. У постанові від 12 червня 2024 року (справа № 569/1908/23) ВС визнав доказами скриншоти й відеофайли, отримані в межах співпраці з іноземною юрисдикцією, з дотриманням правил Протоколу Берклі — міжнародного еталону архівації цифрової інформації. Водночас: належне технічне оформлення не замінює процесуальної чистоти — має бути витриманий весь ланцюг передачі, повинні бути зафіксовані суб’єкти та обставини отримання.

Проблематика використання електронних доказів із месенджерів або відкритих джерел у міжнародному контексті також стала предметом судового аналізу. Так, у постанові від 27 листопада 2023 року (справа № 464/472/22) ККС ВС констатував, що фотоілюстрації повідомлень у месенджері «Telegram» без ідентифікації особи відправника чи точної дати не мають доказової цінності. Натомість у рішенні від 21 листопада 2022 року (справа № 991/492/19) було визнано допустимою переписку в мобільному застосунку «Viber», за умови, що технічні дані збігаються з іншими доказами, а належність номерів підтверджена.

Суд також звертає увагу на практику поводження з доказами, що надходять від міжнародних організацій або урядових платформ інших держав. У постанові від 20 травня 2020 року (справа № 585/1899/17) Касаційний кримінальний суд зазначив, що електронні документи з таких джерел можуть мати доказову силу лише за умови ідентифікації джерела, підтвердження добросовісності контенту та відсутності ознак його зміни. Важливою є і практика депонування доказів судом (ст. 225 КПК України), яка може застосовуватися і до електронних матеріалів, якщо існує загроза їх втрати або знищення. У цьому контексті Верховний Суд наголошує на потребі фіксування кожного етапу збору, передачі та збереження таких доказів, особливо за участю іноземних органів чи платформ.

Загалом під час виступу суддя Світлана Яковлєва сформулювала ключовий принцип: міжнародний цифровий доказ у кримінальному провадженні — це не лише файл або документ, а перш за все процес його легального здобуття, оброблення та правомірного використання.

Захід організовано Управлінням міжнародного співробітництва Державного бюро розслідувань.

Верховний Суд